Когнітивна терапія депресії: теоретична рефлексія та особисті роздуми

Abstract

Когнітивна терапія не з’явилася повномасштабною, а пройшла безліч досліджень, перш ніж досягла своєї нинішньої форми. Перший екскурс Аарона Бека у сферу пізнання стався під час практикування психо­аналізу та психодинамічної терапії з пацієнтами, які страждають від депресії. Зібравши спостереження повідомлених самоплинних думок пацієнтів та власних досліджень учений підійшов до витоків когнітивної теорії щодо існування принаймні двох систем мис­лення. Одна система спрямована на вільне висловлю­вання думок і містить різновиди почуттів і розмірко­вувань, які зазвичай розповідаються іншим людям. Ця форма мислення і спілкування становить “розмовний режим” думання, або “режим діалогу”. Другою систе­мою мислення є “режим самосигналізації”. Він утво­рюється із самоконтролю, самонавчання і самопопе­ред­ження, охоплює швидкість, миттєву інтерпретацію подій, самооцінку та очікування. Його функція – спіл­кування із собою, а не з іншими людьми. Встановлено, що система внутрішньої комунікації – джерело бага­тьох проблем пацієнтів і, нащупавши її, можна краще зрозуміти труднощі пацієнтів і допомогти їм їх подолати. Негативність депресії як психологічного стану пронизує внутрішні комунікативні шляхи пацієнтів, зокрема такі як самоаналіз, атрибуції, очікування, висновки і пригадування, що виявлялося в низькій самооцінці, самозвинувачуваності та самокритиці, в негативних прогнозах, невтішних інтерпретаціях пе­реживань і неприємних спогадах. А. Бек зауважує, що особи з депресією особливо схильні до негативної інтер­претації, в той час коли позитивна ситуація насправді є доречнішою. Більше того, вони не тільки нарощують свої власні неприємні хвилювання, а й знищують ті переживання, які інші люди вважали б цілком позитив­ними. Зокрема, в ході досліджень з’ясувалося, що пацієнти з депресією мають тенденцію передбачати негативні наслідки із завдань, які вони здійснюють, наперед очікуючи погані результати свого життя. Ви­сокий рівень таких негативних очікувань характеризує безнадійність особи, що часто веде до самогубства. Ці явища виявилися універсальними для всіх різновидів депресії, незалежно від того, чи був первинний діагноз депресією, шизофренією або іншим розладом. Оскіль­ки пацієнти з депресією були сповнені прихованої ворожості, то сни є місцем, де w. ворожість можна чітко визначити. Доведено, що депресивні особи виявляють меншу ворожість у своїх снах, ніж пацієнти, які не були депресивними. Однак, хоча депресивні пацієнти мали менше снів, де вони відігравали агресивну чи ворожу роль, проте вони були жертвами якоїсь неприємної події – їм заважали, вони були чогось позбавлені, або розчаровані, знецінені й т. ін. Страждаючи, вони самі карали себе, себто впливали у такий спосіб на воро­жість проти себе. Цей “мазохізм” проявляється й у їх самокритиці, у заграванні перед неприйнятністю та в суїцидальних бажаннях. В усіх депресивних пацієнтів було більше мазохістських снів, ніж у будь-яких не­депресивних осіб. Таким чином попереднє підтверд­ження психоаналітичної теорії депресії усе ж має бути збагачене як гіпотетично різними концептуальними поглядами, так і використанням різних методик та процедур психотерапевтичної діяльності. Cognitive therapy did not emerge full-blown but went through many researches before it reached its present form. A. Beck’s first foray into the area of cognition actually occurred as a result of an interaction with depressive patients while practicing psychoanalysis and psychodynamic psychotherapy. When the researcher fitted together the observations of the reported automatic thoughts of these patients and his own introspective explorations, he started to arrive at the beginnings of a cognitive theory and the existence of two systems of thoughts. One system is directed to others and, when freely expressed, consists of the kinds of feelings and thoughts that one commonly communicates to other people. This form of thinking and communicating constitutes “the conversational mode” of thinking, or “the mode of dialogue”. The second system of thoughts is “the self-signalling mode”. It consists of self-monitoring, self-instructions, and self-warnings. It also includes rapid, automatic interpretation of events, self-evaluations, and anticipations. Its function is communication with oneself rather than with other people. The researcher discovered, the internal communication system was the source of much of the patients' problems and by tapping into it we could better understand the patients' difficulties and help them to resolve them. The negativity of depression as a psychological state permeated the patients' internal communications, such as self-evaluation, attributions, expectancies, inferences, and recall, and was manifested in low self-esteem, self-blame and self-criticism, negative predictions, negative interpretations of experiences, and unpleasant recollections. A. Beck observed that the depressed patients were particularly prone to make a negative interpretation when a positive one would seem to be more appropriate. Furthermore, they would not only magnify their own unpleasant experiences but would either blot out their experiences that other people would consider positive. In particular, in the course of investigations it was noted that depressed patients tended to predict specific negative outcomes from tasks that they might undertake and expected long-range, bad outcomes to their life in general. A high degree of such negative expectations (“hopelessness”) appeared to be predictive of suicide. These phenomena appeared to be universal across all types of sub-types of depression, irrespective of whether the primary diagnosis was depression, schizophrenia, or some other disorder. As the depressed patients were filled with covert hostility, the dreams would be a place where this hostility could be identified. It has been proved that the depressed patients showed less hostility in their dreams than did the non-depressed patients. Although the depressed patients had fewer dreams in which they played an aggressive or hostile role, they were the victim of some unpleasant event: they were thwarted, deprived, disappointed and depreciated. By suffering, they would be punishing themselves; that is, inflicting the hostility against themselves. This "masochism" would be manifested in their self-criticism, courting rejection and suicidal desires. All of the depressed patients had more masochistic dreams than did any of the non-depressed patients. Thus, the preliminary confirmation of the psychoanalytic theory of depression must be both enriched hypothetically by a variety of vantage points and by using differing techniques and psychotherapeutic practice protocol.