Простір і час у психологічному дискурсі

Abstract

Проблематика простору і часу у статті обґрунтовується шляхом застосування двох методів – індукції (рух-пошук від одиничного до загального), коли аналізується в соціогуманітарному пізнанні взаємодоповнення їх онтологічного, феноменологічного і категорійного аспектів розгляду, й дедукції, коли від загального – створення теорії інноваційно-психологічного клімату – здійснюється перехід до окремого й конкретного (висвітлений взаємозв’язок ІПК і простору-часу). У процесі використання першого методу охарактеризовані вертикальні та горизонтальні параметри як властивості багатовимірності соціального простору, різновиди простору як життєвої даності (психологічний, соціальний, біологічний, персональний, благодатний тощо), а також з’ясовані параметри вимірювання власне соціально-психологічного простору (цілісність, автономність, структурність, саморозвитковість). Стверджується, що існує два полярних погляди на природу часу – науковий та езотеричний, у форматі яких дослідники обґрунтовують різні інваріанти перебігу часу: безпосередній (власний біологічний “годинник” індивіда) й опосередкований (суб’єктивний, тобто той, коли особа задіяна у сприйняття і конструювання подій). У результаті здійсненого пошукування доведено, що простір і час – це узагальнені категорії психологічного впливу, з допомогою яких пізнається і пояснюється його сутність та особливості плину в повсякденні людського буття. Під час застосування другого – дедуктивного – методу аргументуються: а) оргдіяльнісна модель створення ІПК, б) етапи і зміст реалізації програми вивчення ІПК як багатопараметричного явища, в) методологічна план-карта дослідження ІПК і його чотирьох базових параметрів та аналізується й науково доводиться, що перший параметр ІПК – соціально-психологічний вплив – взаємопов’язаний із вітакультурним простором-часом, й водночас узмістовлююються часопросторові категорії цього впливу.