Методологічна реконструкція системомиследіяльнісного підходу до розуміння свідомості

Abstract

Цілевизначальним орієнтиром пропонованого дослідження є докорінна реорганізація на циклічно-вчинкових засадах етапів історичного становлення методологічної концепції свідомості у рамках теорії діяльності та СМД-методології як відомої вітчизняної філософської течії другої половини ХХ ст. (Г.П. Щедровицький і його школа). Процес оновлення принципів і нормативів СМД-підходу до розуміння категорії і механізму свідомості став можливим завдяки метатеоретичному настановленню у її витлумаченні як атрибутивного інваріанту-способу людської буттєвості у взаємопроникненні та єдності її таких модальностей, як ноуменальне і феноменальне, трансцендентне та іманентне, непізнаване і пізнаване, безмовне й мовленнєве, неозначене (непоіменоване) й означене (назване). Для вирішення цього надзавдання здійснено три кроки пошукування, що виявляють як авторське бачення проблемного контексту філософського методологування у роботі зі свідомістю та основних модусів її розуміннєвого осягнення (свідомість-феномен, свідомість-ноумен, свідомість-категорія, свідомий досвід, свідомість-буття) у форматі інтегральних напрямів розвитку філософії (онтологія, метафізика, феноменологія, поліметодологія), так і принципи, умови та особливості системомиследіяльнісних уявлень про свідомість як про концептуальний засіб методологічної роботи та інтелектуальний базис і водночас ресурс колективної та індивідуальної миследіяльності. Передусім, відштовхуючись від аргументованого розрізнення двох дослідницьких стратегій пізнання-конструювання реальності (науково-природничої і метафізичної), що формують сутнісно різні онтологічні картини свідомості, висновується про екстенсивність і навіть тупиковість першої та евристичність і продуктивність другої. Остання вимагає не лише критично-рефлексивного задіяння наявного обширу філософських знань, а й здійснення компетентного філософського методологування на шляху створення метатеорії свідомості. Власне така робота, в межах окресленого кола мети й завдань, і здійснена у форматі цього дослідження: за принципом квінтетності виокремлено оптимальне число модусів розуміння свідомості, де кожен з них підданий метаопису за визначенням, сутнісними ознаками і функційними характеристиками, та побудована п’ятерна мислесхема, що у постнекласичному стилі взаємоузгоджує ці розуміннєві модуси. В головній частині змістового метарозгляду піднятої методологічної проблематики доведено, що культурні здобуткм СМД-методології в осмисленні ресурсного потенціалу людської свідомості є унікальними, по-перше, зважаючи на відхід її представників од науково-предметного розгляду феномену свідомості, а зреалізування суто методологічного підходу, по-друге, враховуючи особливості обстоюваного ними способу використання категорії свідомості, а саме як концептуального засобу, мислеінструментально. Так, є всі підстави стверджувати, що Г.П. Щедровицьким і його гуртківцями здійснено повновагомий учинок колективної миследіяльності, зокрема й у спільній розуміннєвій роботі зі сферою свідомості, яка реконструйована нами за етапами канонічного мислевчинення: 1) с и т у а ц і й н и й етап – концептуальне і категорійне опрацювання проблеми свідомості здійснено на досягненнях логіки, а пізніше методології, з їх основним предметом – мисленням і настановленням на створення його змістово-генетичної теорії засобами діяльнісного підходу; 2) м о т и в а ц і й н и й – свідомість, відштовхуючись від узагальнень культурно-історичної теорії розвитку вищих психічних функцій Л.С. Виготського, була осмислена як інтелектуальний засіб окультурення і соціалізації особи через опанування нею знаками як знаряддям визначального впливу інтерсуб’єктної співдіяльності з навколишніми на противагу другорядному значенню знань, функціоналів свідомості; 3) д і я л ь н и й – широке знаково-інструментальне використання концепту і категорії свідомості в колективній та індивідуальній миследіяльності, щонайперше у таких поняттєвих зорганізованостях, як “табло свідомості” (потік образів свідомості, що інтенціюються як на упредметнених діях, так і на знаннях), “механізми свідомості” (породжують мислення в чуттєвій формі як плин образів або об’єктивних узмістовлень, або знакової форми), “чиста свідомість” (спонтанна, беззмістовна, безструктурна, самопричинна – незалежна від досвіду чуттєвого сприймання, від дії будь-якої емпірії), “організована свідомість” (ритмічно збалансована у функціонуванні, наповнена психокультурними утвореннями, хоча й не тривка, плинна, вимагає неабияких внутрішніх (мотиваційних, інтелектуальних, вольових тощо) зусиль особи для свого утримання, згармонування всього наявного матеріалу, що потрапив до її сферного життєпотоку), при цьому чиста свідомість, організуючись, втрачає свою спонтанність, уневільнюється; 4) п і с л я д і я л ь н и й – обґрунтування рефлексивності як одного з головних визначників ефективності кооперації кількох актів діяльності й одночасно зрілості та досконалості свідомості; на рефлексію покладається відповідальність за організацію свідомості, котра, проте є допоміжною, тоді як діяльність сама структурно задає дійсність рефлексії; тільки в рефлексивно збагаченому, мислекомунікаційному оргпросторі методологічних семінарів і сесій, оргдіяльнісних та організаційно-вчинкових ігор функціонали свідомості знаходять свій знаково-семантичний прихисток, свідоцький осідок (передусім у текстах, формулах, схемах, моделях, рисунках). The goal of the proposed study is a radical reorganization on a cyclical-deed basis of the stages of the historical formation of methodological concept of consciousness in the theory of activity and STA(system-thought-activity)-methodology as a well-known domestic philosophical trend of the second half of the XX century. (G.P. Shchedrovitsky and his school). The process of updating the principles and norms of the STA-approach to understanding the category and mechanism of consciousness became possible due to metatheoretical guidance in its interpretation as an attributive invariant-way of human existence in interpenetration and unity of its modalities such as noumenal and phenomenal, transcendent and immanent, unknowable and cognizable, speechless and speechful, indefinite (unnamed) and signified (named). To solve this supertask, three search steps were performed, which reveal as the author’s vision of the problematic context of philosophical methodologization in working with consciousness and the main modes of its comprehension (consciousness-phenomenon, consciousness-noumen, consciousness-category, conscious experience, consciousness of being) in the format of integral directions of philosophy development (ontology, metaphysics, phenomenology, polymethodology), as well as principles, conditions and features of system-thought-activity ideas about consciousness as a conceptual means of methodological work and intellectual basis and, at the same time a resource of collective and individual thinking activity. First of all, starting from the reasoned distinction of two research strategies of cognition-construction of reality (scientific-natural and metaphysical), which form essentially different ontological pictures of consciousness, it is concluded about the extensiveness and even deadlock of the first and heuristics and productivity of the second. The last one requires not only the critical-reflexive usage of the existing scope of philosophical knowledge, but also the implementation of competent philosophical methodologization on the way to creating a metatheory of consciousness. In fact, such work, within the defined range of goals and tasks and carried out in the format of this study: according to the principle of quintessence, the optimal number of modes of consciousness understanding is singled out, where each of them is subject to meta-description by definition, essential features and functional characteristics, and constructed a fivefold thought-scheme, which in the post-non-classical style mutually reconciles these understanding modes. In the main part of the semantic metaconsideration of the raised methodological issues it is proved that the cultural achievements of STA-methodology in comprehension of the resource potential of human consciousness are unique, firstly, considering the departure of its representatives from the scientific-subject consideration of the phenomenon of consciousness, and the implementation of a purely methodological approach, secondly, considering the peculiarities of their advocated way of using the category of consciousness, namely as a conceptual means, thought-toolkit. Yes, there is every reason to believe that G.P. Shchedrovitskiy and his circle members carried out a full-fledged act of collective thinking activity, particularly in joint understanding work with the sphere of consciousness, which we reconstructed at the stages of canonical thinking-deed: 1) s i t u a t i o n a l stage – conceptual and categorical elaboration of the problem of consciousness is carried out on the achievements of logic, and later methodology, with their main subject – thinking and setting for the creation of its content-genetic theory by means of activity approach; 2) m o t i v a t i o n a l – consciousness, starting from the generalizations of the cultural-historical theory of the development of higher psychic functions of L.S. Vygotskiy, was comprehenced as an intellectual means of domestication and socialization of the person through the mastery of signs as an instrument of determining influence of intersubjective cooperation with others as opposed to the secondary value of knowledge, the functionalities of consciousness; 3) a c t i o n – a wide sign-instrumental use of the concept and category of consciousness in collective and individual thinking activity, especially in such conceptual organizations as “scoreboard of consciousness”(the flow of consciousness, which is intended for both objective actions and on knowledge), “mechanisms of consciousness” (generate thinking in sensual form as images or objective perceptions, or sign form), “pure consciousness” (spontaneous, meaningless, unstructured, self-causal – independent of the experience of sensual perception, from the action of any empiricism), “organized consciousness” (rhythmically balanced in functioning, filled with psychocultural formations, although not durable, fluid, requires considerable internal (motivational, intellectual, volitional, etc.) efforts of the person for its maintenance, harmonization of all available material which has got to its spherical flow of life), herewith pure consciousness, organizing, loses its spontaneity, is freed; 4) a f t e r-a c t i o n – substantiation of reflexivity as one of the main determinants of the cooperation effectiveness of several acts of activity, and at the same time maturity and perfection of consciousness; reflection is responsible for the organization of consciousness, which, however, itself structurally determines the reality of reflection; only in the reflexively enriched, thought-communicative organizational space of methodological seminars and sessions, organizational and organizational-action games do the functionalities of consciousness find their sign-semantic shelter, witness settlement (primarily in texts, formulas, schemes, models, drawings).