Пояснення "магії" свідомості

Abstract

Чи підтримується думка, що свідомість є таємничим явищем і не може піддаватися, навіть з великим зусиллям, вивченню стандартними методами пізнавальної науки? Лекція, використовуючи аналогію практики фокусника, намагається підкреслити сильну, але менше підтриману інтуїтивну здогадку, яка становить один з найпереконливіших аргументів цієї думки. Аналогія може бути упрозореною, як добре ілюструє наступний запис Лі Зігеля про прийоми роботи з магічним: “Я пишу книгу про магічне”, пояснюю його суть, і мене запитують: “Чи справжнє магічне?” Під реальним магічним люди розуміють чудеса, тавматургійні1 вчинки і надприродні сили. “Ні, – відповідаю я, – це заклик до трюків, а не справжнє магічне”. Вочевидь достеменне магічне стосується магії, що не належить реальності, тоді як реальність магічного, котру дійсно можна осягнути, втратить справжність. Я припускаю, що багато хто, наприклад Девід Чалмерс (звісно, ненавмисне) здійснив таку ж майстерність концептуальної спритності, оголосивши світові, що виявив “важку проблему” свідомості. Проте, можливо, те, що, здається важкою проблемою, є просто великим набором трюків, які становлять те, що відомий дослідник називає простими проблемами свідомості. Усе це має життєві пояснення, не вимагаючи революцій у природі, ні негайного оновлення знань. Я не можу довести, що немає важкої проблеми, але й Чалмерс не може довести, що вона є. Він може вдатися до інтуїтивних прозрінь інших, але це не становитиме підґрунтя, на якому можна вибудувати науку про свідомість. “Магічне” (тобто припущена нез’ясованість) свідомості, подібно до магічного дійства, спростовує пояснення лише тоді, коли приймаємо його за номінальну цінність. Як тільки ми зрозуміємо всі непотаємні (себто пояснювані) шляхи, коли мозок спроможний створювати позитивні “користувацькі ілюзії”, то можемо почати уявляти собі, як він породжує свідомість. Is the view supported that consciousness is a mysterious phenomenon and cannot succumb, even with much effort, to the standard methods of cognitive science? The lecture, using the analogy of the magician’s praxis, attempts to highlight a strong but little supported intuition that is one of the strongest supporters of this view. The analogy can be highly illuminating, as the following account by Lee Siegel on the reception of her work on magic can illustrate it: “I’m writing a book on magic”, I explain, and I’m asked, “Real magic?” By real magic people mean miracles, thaumaturgical acts, and supernatural powers. “No”, I answer: “Conjuring tricks, not real magic”. Real magic, in other words, refers to the magic that is not real, while the magic that is real, that can actually be done, is not real magic. I suggest that many, e.g., David Chalmers has (unintentionally) perpetrated the same feat of conceptual sleight-of-hand in declaring to the world that he has discovered “The Hard Problem” of consciousness. It is, however, possible that what appears to be the Hard Problem is simply the large bag of tricks that constitute what Chalmers calls the Easy Problems of Consciousness. These all have mundane explanations, requiring no revolutions in physics, no emergent novelties. I cannot prove that there is no Hard Problem, and Chalmers cannot prove that there is. He can appeal to your intuitions, but this is not a sound basis on which to found a science of consciousness. The “magic” (i.e., the supposed unexplainability) of consciousness, like stage magic, defies explanation only so long as we take it at face value. Once we appreciate all the non-mysterious (i.e., explainable) ways in which the brain can create benign “user-illusions”, we can begin to imagine how the brain creates consciousness.