Особистість як творчий акт

Abstract

У контексті світоглядного розуміння філософії як безупинної духовної боротьби, розвою персонально закоріненого екзистенційного філософування та обстоювання надцінності культур духовної свободи автор пропонує оригінальну, універсумно центровану, довершену філософську теорію особистості, згідно з якою «людина є особистість не за природою, а за духом», котра тільки «й може вміщувати універсальний зміст, бути потенційним усесвітом в індивідуально неповторній формі», становить «екзистенційний центр світу» та охоплює універсум як власну рису-якість. Водночас особистість – це не готова даність, а завдання, ідеал розвитку, шлях самоконструювання людини, тобто виняток, а не правило, не субстанція, а творчий акт, й тому активність, живе екзистенціювання, «зусилля та боротьба, оволодіння собою і світом, перемога над рабством, визволення». Відтак вона плекає себе і «здійснює свою долю, знаходячи джерело сил у бутті, що її перевищує», та утверджуючи через самобутні креативні вчинки себе як суб’єкта серед суб’єктів на ґрунті наявного від природи та довкілля родового і спадкового матеріалу. Звідси, власне, постає м а к с и м а мислителя: «особистість – це незалежність від природи, незалежність від суспільства та держави», вона – «абсолютний екзистенційний центр», що закорінений у внутрішньому (позадетермінаційному) плані існування – у бездоганній сфері свободи й потаємному та безмежному засвіті духовного – і що містить «почуттєву схильність до страждань і радощів». У будь-якому разі «людська особистість є вершинна цінність», тому «перемога духовного осереддя означає не підпорядкування людини універсуму, а розкриття універсуму в особистості», її постійне, вільне від будь-якого спричинення і джерельно чисте, трансцендування, вихід із замкнутої суб’єктивності у незвідані буттєві виміри транссуб’єктивності й рух-поступ стежинами екзистенційних спілкувань і врешті-решт вольове крокування дорогою істинного самоздійснення. Загалом «єдність особистості створюється духом», її посилення і саморозпросторення знаменує «перемогу духу над природою, свободи над необхідністю», і тоді «д у х формує особистість, її цілісність, куди входить і тіло, й обличчя людини». Отож «особистість є не натуралістична, а етична та духовна к а т е г о р і я». А це означає, що вона «незалежна від матеріального світу, який є матеріалом для роботи духу», і становить «універсум, котрий наповнюється всеосяжним змістом і головне – животочить вузловою точкою перетину двох світів, де відбувається боротьба духу і природи, свободи та необхідності, незалежності й залежності». По-іншому, особистість – це універсальне й воднораз конкретне: «космос, людство, суспільство перебувають у ній, а не навпаки». І Бог, як переконує талановитий мислитель, є особистість, коли існує як екзистенційна зустріч з людиною, як трансцендування, себто як її вихід за межі, здавалося б, парадоксального поєднання особистого і надособистого, кінцевого і нескінченного, існуючого і змінювального, свободи і фатуму. Примітно, що «особистість із власної глибини творить свою с в і д о м і с т ь як зміцнення, як кордон, що перешкоджає змішанню та розчиненню “я” і “не я”, природи і духу, земного і Божественного, індивіда та особистості». Крім того, «свобода особистості є обов’язок, виконання покликання, реалізація Божої ідеї про людину, відповідь на Божий поклик». Ось чому квінтесенція особистості полягає у свободі духу, екзистенційному розпросторенні творчої духовної енергії у поєднанні зі свідомим покликанням, істинною аскезою як духовною вправністю і як героїчним внутрішнім учиненням, та активним опором владі світу, об’єктивності. І тут вирішальне значення має уявлення про богоподібність людини і людиноподібність Бога, котрий сам є творіння, особистість. Тоді як на рівні людини особистість у ній пробуджується як екзистенційне осереддя-вогнище, що переповнене різними афектами та почуттями – любови і ненависти, страждання і радости, жахіття, туги і захоплення, екстазу. До того ж вона, стоячи перед безоднею небуття і реалізуючи себе діяльнісно та вчинково саме як здушевлена особистість, здійснює трансцендування, переживаючи жах як пограничний стан стояння перед вічністю. Більше того, «вихід особистості до повноти вічності передбачає смерть, катастрофу, стрибок через безодню», тому закономірно, що вона «формується через зіткнення зі злом у собі та навколо себе», постає в екзистенційному оформленні трьох актуалізаційних ритмів свідомости – пана, раба і вільного, де останній, функціонуючи в собі і для себе, має вільний вихід із себе до іншого і до всіх. Воднораз об’єктивність становить джерело рабства, а «об’єктивація завжди є утвердження панування, яке протидіє гідності особистості», та й «поневолення іншого – це також уярмлення себе». До того ж «існує вічна тенденція до тиранства» – або великого (на шляхах історії), або малого (у сім’ї, установі тощо); і ревнощі – це «прояв деспотизму в стражденницькій формі». Людина тиранить себе і хибною свідомістю провини, страхами, комплексами, заздрістю, самолюбством. «Тиран – це створіння мас, які відчувають перед ним страх», а його «воля до могутности ненаситна» При тому «психологічне насилля часто більш руйнівне, ніж фізичне знущання, де ненависть становить енергію смерти», а к о х а н н я, як не сумно, «поневолює не менше, ніж ненависть»; існує ще насилля пресою й найбільше силоміття влади грошей. До насилля вдаються через безсилля, де його граничний прояв «стосовно іншої особи знаходить собі вираз у її вбивстві». Натомість с и л а, звісно, не в буденному розумінні, а в екзистенційному сенсі, «є перетворення, просвітлення, воскресіння іншого». Примітно, що «рабство чатує на людину з усіх боків», і правдиве пояснення цьому таке: «людина – раб тому, що свобода важка, а рабство легке»; опріч того, «вищі цінності у світі виявляються слабшими, ніж нижчі, і коли перші розпинаються, то другі тріумфують». На жаль, правда нівечиться у світі, хоча справжня сила перебуває в ній як у Божій правді життєздійснення найвищої цінності – людської особистості, котра, виявляючи творчу активність і силу вільного духу, проживає в екзистенційному часі, щомиттєво наповнює універсумним змістом суб’єктивність, свідомісно чинить самісне «царство чистої екзистенції» і бере на себе повну відповідальність за особисте буття. In the context of the worldview understanding of philosophy as a non-stop spiritual struggle, the development of personally rooted existential philosophizing and defending the superiority of cultures of spiritual freedom, the author offers an original, a universally centered, complete philosophical theory of personality, according to which «human is a personality not by nature, but by spirit», which only «but can contain universal content, be a potential universe in an individually unique form, constitutes «the existential center of the world» and embraces the universum as its own trait-quality. At the same time, personality is not a givenness, but a task, an ideal of development, a way of a person’s self-construction, that is, an exception, not a rule, not a substance, but a creative act, and therefore activity, living existentialization, «effort and struggle, mastering oneself and the world, victory over slavery, liberation.» Therefore, the person cherishes themselves and «carries out their destiny, finding a source of strength in a being that exceeds them,» and affirming through original creative actions themselves as a subject among subjects on the basis of ancestral and hereditary material available from nature and the environment. Hence, in fact, the thinker’s m a x i m appears: «personality is independence from nature, independence from society and the state,» it is an «absolute existential center» rooted in the internal (extra-deterministic) plan of existence – in the impeccable sphere of freedom and the secret and unlimited spiritual light – and containing a «sensual predisposition to suffering and joy.» In any case, «the human personality is the apex value,» therefore «the victory of the spiritual center means not the subordination of human to the universum, but the disclosure of the universum in the personality,» its constant, free from any causation and source-pure, transcendence, a way out of closed subjectivity into unexplored existential dimensions of transsubjectivity and movement-progress along the paths of existential communications and, finally, volitional walking on the road of true self-fulfillment. In general, «the unity of personality is created by the spirit,» its strengthening and self-expansion marks «the victory of the spirit over nature, freedom over necessity,» and then «the s p i r i t forms the personality, its integrity, which includes both the body and the face of human.» So «personality is not a naturalistic, but an ethical and spiritual c a t e g o r y.» This means that it is «independent of the material world, which is the material for the work of the spirit,» and is «a universum that is filled with an all-encompassing content and, most importantly, is the nodal point of intersection of the two worlds, where there is a struggle between spirit and nature, freedom and necessity, independence and dependence.» In other words, personality is universal and at the same time specific: «space, humanity, society are in it, and not vice versa.» And God, as the talented thinker convinces, is a personality when exists as an existential encounter with human, as transcendence, that is, as its going beyond the limits, seemingly paradoxical combination of the personal and the superpersonal, the finite and the infinite, the existing and the changing, freedom and fate. It is noteworthy that «a personality from their own depth creates their c o n s c i o u s n e s s as a strengthening, as a boundary that prevents the mixing and dissolution of «I» and «not I,» nature and spirit, earthly and Divine, individual and personality.» In addition, «the freedom of personality is the obligation to fulfill the vocation, the realization of God’s idea of a person, the answer to God’s call.» That is why the quintessence of the personality lies in the freedom of the spirit, the existential expansion of creative spiritual energy combined with conscious vocation, true austerity as a spiritual skill and as a heroic inner deed, and active resistance to the power of the world, objectivity. And here the idea of the god-like nature of human and the humanoid nature of God, who himself is a creation, a person, is crucial. Whereas at the level of a person, the personality in it awakens as an existential center-fire, overflowing with various affects and feelings – love and hatred, suffering and joy, horror, longing and delight, ecstasy. In addition, the person, standing in front of the abyss of nothingness and realizing itself activistically and actionably precisely as a soulful personality, performs transcendence, experiencing horror as a borderline state of standing before eternity. Moreover, the way out of the personality to the fullness of eternity implies death, catastrophe, a leap through the abyss,» therefore it is natural that it «is formed through a collision with evil inside and around itself,» appears in the existential design of the three actualization rhythms of consciousness – master, slave and free, where the latter, functioning in itself and for itself, has a free way out from itself to the other and to all. At the same time objectivity is the source of slavery, and «objectification is always a statement of domination that counteracts the dignity of personality» and «the enslavement of another is also a yoking of oneself.» Besides «there is an eternal tendency to tyranny» – either large (on the paths of history) or small (in the family, institution, etc.); and jealousy is «a manifestation of despotism in a suffering form.» Man tyrannizes himself by false consciousness of guilt, fears, complexes, envy, selfishness. «A tyrant is the creation of the masses who fear him,» and his «will for power is insatiable.» Moreover, «psychological violence is often more destructive than physical abuse, where hatred is the energy of death,» and l o v e, sadly, «enslaves no less than hatred»; there is still violence by the press and most of all by the power of money. Violence is resorted to through powerlessness, where its ultimate manifestation «in relation to another person finds expression in his murder.» In return, f o r c e, of course, not in the ordinary sense, but in the existential sense, «is the transformation, enlightenment, resurrection of another.» It is noteworthy that «slavery is waiting for man from all sides,» and the true explanation for this is: «man is a slave because freedom is heavy, and slavery is light»; in addition, «the highest values in the world are weaker than the lowest, and when the former crucify, the latter triumph.» Unfortunately, the truth is perished in the world, although the true power is inside as in God’s truth of life realization of the highest value – the human personality, who, showing creative activity and the power of a free spirit, lives in existential time, at every moment fills subjectivity with universal content, consciously commits the most essential «kingdom of pure existence» and assumes full responsibility for personal existence.