Педагогічні погляди художників українського авангарду як методологічна основа сучасної національної мистецької педагогіки

Abstract

Анотація. В статті досліджується проблема формування методологічного підґрунтя сучасної української мистецької педагогіки, концептуальною основою якого мають виступати напрацювання українського авангардизму початку ХХ століття, оскільки саме в той період мистецька освіта знайшла своє національне вираження. Як і в період авангарду, вітчизняна педагогіка мистецтва наразі перебуває в процесі становлення і має знаходити шляхи для піднесення авторитету питомо українського в мистецтві, не формального, а сутнісного. Вивчення діяльності художників українського авангардизму та інших стильових течій першої половини ХХ ст., їх «реукраїнізація» та осмислення художньо-педагогічної теорії і практики повинні скласти основу для перебудови підходів у мистецькій педагогіці. Метою статті є вивчення мистецько-педагогічних поглядів, підходів художників українського модерну та авангарду, які послугували розквіту мистецької освіти і практики, та обґрунтування ідей, які можуть реалізуватися як методологічні основи сучасної національної мистецької педагогіки. На основі аналізу мистецтвознавчої, історичної, педагогічної літератури виявлено провідні ідеї українських художників-педагогів, які у своїй діяльності свідомо спиралися на українські культурні традиції, та, водночас, пропагували ідеї розвитку мистецтва суголосно із світовим культурним поступом. З огляду на завдання мистецької освіти конкретизовано принципи мистецької педагогіки на основі недовготривалого, але цінного досвіду українського самостійництва в цій галузі на початку ХХ ст. Українське модерністське та авангардистське мистецтво, будучи вагомою частиною світового культурного процесу, дало поштовх для розвитку сучасних течій і концепцій, сприяло звільненню та цінуванню особистого характеру творчості, уможливило звернення до народного коріння як джерела натхнення. Сформульовано принципи мистецької педагогіки з урахуванням набутків діячів закладів мистецької освіти початку ХХ ст.: поєднання загальнохудожньої (технічної) підготовки зі свободою вибору напряму творчого розвитку як педагога, так і студента; мультиінструменталізм майбутнього педагога-художника; стильовий плюралізм в освіті; пошук і дослідження в освітньому процесі на ґрунті найкращих набутків національної та світової культури. Abstract. The article examines the problem of forming the methodological basis of modern Ukrainian art pedagogy, the conceptual basis of which should be the work of Ukrainian avant-garde at the beginning of the 20th century, since it was during that period that art education found its national expression. As in the period of the avant-garde, the domestic pedagogy of art is currently in the process of formation and must find ways to raise the authority of the specifically Ukrainian in art, not formal, but essential. Studying the activities of artists of Ukrainian avant-garde and other stylistic currents of the first half of the 20th century, their "re-Ukrainization" and understanding of artistic and pedagogical theory and practice should form the basis for restructuring approaches in art pedagogy. Based on the analysis of art history, history and pedagogical literature, the leading ideas of Ukrainian artists-pedagogues were identified, who consciously relied on Ukrainian cultural traditions in their activities, and, at the same time, promoted the ideas of art development in harmony with world cultural progress. In view of the task of art education, the principles of art pedagogy were specified based on the short-lived but valuable experience of Ukrainian independence in this field at the beginning of the 20th century. Ukrainian modernist and avant-garde art, being an important part of the world cultural process, gave impetus to the development of modern currents and concepts, contributed to the liberation and appreciation of the personal nature of creativity, made it possible to turn to folk roots as a source of inspiration. The principles of art pedagogy are formulated taking into account the achievements of the actors of art education institutions of the beginning of the 20th century: a combination of general artistic (technical) training with the freedom to choose the direction of creative development for both the teacher and the student; multi-instrumentalism of the future teacher-artist; style pluralism in education; search and research in the educational process based on the best achievements of national and world culture.