Діалогіка формотворення ідеї як засобу мислення

Abstract

Теоретичні проблеми здебільшого виникають у ситуації зіткнення взаємонеприйнятних положень окремої теорії, які перебувають у стані активного протиборства. На можливі шляхи або способи розв’язання цих проблем зазвичай вказують ідеї – своєрідні психологічні знаряддя мислення, структура і функціональне призначення яких дозволяють відображати об’єкт осмислення різнобічно і цілісно, запобігаючи тим самим перспективі оформлення його крайніх проявів як взаємосуперечливих понять односторонніх теоретичних уявлень-підходів. Особливість процесу формотворення ідеї визначається тим, що мислення, стимулюючи функціональне призначення ідеї, використовує при його розгортанні вдосконалені ним самим правила виведення понять і змінені принципи доведення їх істинності, які відмінні від тих, що спричинили виникнення теоретичної проблеми. Удосконалення цих правил і зміна принципів здійснюється завдяки врахуванню функції операційної складової мислення як такої, що залишає за його категорійною складовою лише функцію джерела посилань, які підлягають реорганізації. Розумовими операціями, котрі здійснюють цю реорганізацію, постають тріадичні умовиводи, використання яких мисленням як психологічних знарядь уможливлюється завдяки наданню змісту мислимого форми діалогіки, тобто своєрідної логіки діалогу двох логік, що відповідає вимогам діалогічної сутності мислення і принципам діалектики. Діалогіка розглядає формально взаємосуперечливі розуміннєві позиції одного й того ж об’єкта осмислення, організуючи їх як позитивно значущу форму постановки теоретичної проблеми. Для її успішного розв’язання діалогіка використовує ідею як розумове знаряддя, котрому надана форма діалектико-логічного поняття, здатного відображати сутність конкретної теоретичної проблеми, що оприявнюється у вигляді діалектичної єдності формально протилежних теоретичних положень. Найголовніше, що ідея як розумове знаряддя відображення сутності проблеми підіймає теоретичне осмислення досліджуваного об’єкта над функціональним ступенем знаходження його місця в окремій концепції чи парадигмальній моделі і відкриває перед ним перспективу його упредметнення на метапарадигмальному рівні у вичерпній категорійно-методологічній повноті. Theoretical problems mostly arise in a situation of collision of mutually unacceptable provisions of a separate theory, which are in a state of active confrontation. Possible ways or methods of solving these problems are usually indicated by ideas – a kind of psychological tools of thinking, the structure and functional purpose of which allow reflecting the object of comprehension in many ways and holistically, thus preventing the prospect of its extreme manifestations as mutually contradictory concepts of one-sided theoretical ideas-approaches. The peculiarity of the idea form-creation process is determined by the fact that thinking, stimulating the functional purpose of the idea, uses while its development improved rules of concepts derivation and changed principles of proving their truth, which are different from those that caused the theoretical problem occurrence. The improvement of these rules and the change of principles is carried out by taking into account the function of the operational component of thinking as a such, which leaves behind its categorical component only the function of the source of links to be reorganized. Mental operations that carry out this reorganization are triadic inferences, the use of which through thinking as psychological tools is possible by providing the content of the conceivable form of dialogics, i.e. a kind of dialogue logic of two logics, which meets the requirements of dialogical essence of thinking and principles of dialectics. Dialogics considers formally mutually contradictory understanding positions of one and the same object of comprehension, organizing them as a positively significant form of a theoretical problem statement. To solve it successfully, dialogics uses the idea as a mental tool, which is given the form of a dialectical-logical concept that can reflect the essence of a particular theoretical problem, manifested in the form of dialectical unity of formally opposite theoretical positions. Most importantly, the idea as a mental tool of reflecting the essence of the problem raises the theoretical comprehension of the investigated object over the functional degree of finding its place in a particular concept or paradigmatic model and opens the prospect of its objectification at the metaparadigmatic level in an exhaustive category-methodological completeness.