Дух України в поезії Тараса Шевченка

Abstract

З моменту першої публікації “Кобзаря” та його видання в Галичині, від часу масового поширення текстів поета між селянством на Великій Україні, між інтелігенцією Києва й Петербурга, зросійщеною і зманкур- тілою, відколи слово поета стало на сторожі “рабів малих”, питання, чим є для України цей список поетичних текстів, на якому па- лімпсесті він переписаний “сумними рядками”, чому від його простих СЛІВ, - “звуку й більш нічого”, оживає серце, звідки і звідкіля береться та сила, що тишою ще не співавших третіх півнів, скрипом ясена, рознесеним листям, і безліччю всього, різноманітного як саме життя, посутнього як його справжність, будить, тривожить, запалює, соромить, картає, кличе до покаяння, закликає до стійкості і водночас просить, причому просить не між чужими, а у своїй таки хаті звершити те, щоб епічна поема у п’яти дієсловах: “зійшлися, побрались, поєдналися, помолоділи, підросли” мала якесь інше продовження, щоб дівчаток не украдали москалі, а хлопців не забирали в москалі.