Людиноцентризм творчості Тараса Шевченка

Abstract

Антропоцентричні теорії у різних модифікаціях були і залишаються актуальними питаннями наукових досліджень. Життя людини, її інтереси та переживання, питання національної ідеї, свободи, людської гідності висвітлювали як історики, так і філософи, а особливо помітне місце ця проблема посіла у поетів та письменників. Дослідники історії української філософії одностайно стверджують, що характерною особливістю української філософської думки є людиноцентризм. Як зазначає дослідник історії філософії І. Мірчук, українська філософія в центрі своїх розвідок поставила не чисту абстракцію, а людину, її долю, її життя та його сенс [2, 719]. Сьогодні, вшановуючи 200 річчя від народження Великого генія українського народу – Тарса Григоровича Шевченка, неможливо не відмітити тієї найбільш характерної риси його творчості – антропоцентризм. Саме цю особливість український дослідник Дмитро Чижевський назвав «основною рисою цілої духовної постаті» поета. «... І природа, і історія, і культура – мистецтво, наука, релігія – усе має значення і цінність лише і виключно в залежності від цього загального і універсального вихідного пункту – від людини, її переживань, бажань, потреб, страждань» [4, 138]. Навіть для характеристики нації поет обирав конкретну людську постать – «матір», «стареньку матір», «заплакану матір», Прометея тощо.