Резильєнтність підприємств як чинник забезпечення стратегічної стійкості бізнесу

Abstract

У статті систематизовано сучасні тенденції формування та функціонування систем управління резильєнтністю підприємств у контексті глобальних викликів та трансформацій соціально – економічного середовища в науково- практичному аспекті. Проаналізовано сутність поняття «резильєнтність» та визначено її як здатність підприємств та організацій як до адаптації, відновлення та розвитку під впливом кризових ситуацій, визначено резильєнтність підприємств як ключового чинника забезпечення стратегічної стійкості, конкурентоспроможності та інноваційності бізнесу в умовах нестабільності економічного середовища. Визначено основні чинники формування резильєнтності, серед яких фінансова стійкість, гнучкість ланцюгів постачання, організаційна культура, інноваційний потенціал та цифровізація; підкреслено, що резильєнтність підприємств формується під впливом комплексу організаційних, економічних, технологічних, соціальних та зовнішніх чинників. На основі узагальнення міжнародного досвіду окреслено практичні аспекти управління резильєнтністю як чинника забезпечення стратегічної стійкості, що включають стратегічне управління ризиками, цифрову трансформацію бізнес – процесів, розвиток інноваційних компетенцій персоналу та формування культури гнучкого управління. Досліджено інструменти забезпечення резильєнтності на різних рівнях, зокрема застосування моделей управління ризиками, стандартів безперервності бізнесу, ESG – принципів, систем кризового планування та цифрової аналітики ризиків. Проведено порівняльний аналіз міжнародних практик із вітчизняними підходами до управління стратегічною стійкістю підприємств, що дозволило виявити: недостатній рівень інституційної підтримки, слабкий розвиток стратегічного ризик – менеджменту, обмежене використання цифрових технологій та недостатню готовність менеджменту до управління кризовими явищами. Особливу увагу приділено особливостям практик державної політики, які використовуються в провідних країнах світу для підтримки резильєнтності бізнесу та національних господарств. Здійснено порівняльний аналіз можливостей адаптації зазначених положень до українських реалій, враховуючи фактори воєнної нестабільності, потребу у швидкому відновленні промисловості, обмеженість фінансових ресурсів та потребу інтеграції у глобальні економічні ланцюги. Зазначено, що адаптація міжнародних практик управління резильєнтністю може стати основою для підвищення стійкості української економіки, забезпечення її безпеки та формування умов для сталого розвитку в умовах глобальної нестабільності.The article systematizes current trends in the formation and functioning of enterprise resilience management systems in the context of global challenges and transformations of the socio-economic environment from a scientific and practical perspective. The essence of the concept of resilience is analysed and defined as the ability of enterprises and organizations to adapt, recover, and develop under the influence of crisis situations. Enterprise resilience is identified as a key factor in ensuring strategic stability, competitiveness, and innovativeness of business under conditions of economic instability. The main factors influencing resilience formation are determined, including financial stability, flexibility of supply chains, organizational culture, innovation potential, and digitalization. It is emphasized that enterprise resilience is shaped by a complex interaction of organizational, economic, technological, social, and external factors. Based on the generalization of international experience, the study outlines practical aspects of resilience management as a factor in ensuring strategic sustainability. These include strategic risk management, digital transformation of business processes, development of employees’ innovation competencies, and the formation of a culture of adaptive management. Tools for resilience assurance at different levels are explored, such as risk management models, business continuity standards, ESG principles, crisis planning systems, and digital risk analytics. A comparative analysis of international and domestic practices of managing enterprise strategic sustainability revealed insufficient institutional support, weak development of strategic risk management, limited use of digital technologies, and low managerial readiness to address crisis phenomena. Special attention is paid to state policy practices applied in leading countries to support business and national economic resilience. The article provides a comparative analysis of the potential for adapting these approaches to Ukrainian realities, taking into account wartime instability, the need for rapid industrial recovery, limited financial resources, and the necessity of integration into global economic value chains. It is concluded that the adaptation of international resilience management practices can serve as a foundation for strengthening the stability of the Ukrainian economy, ensuring its security, and creating conditions for sustainable development under global uncertainty.