Ґенеза науки як глобальна дослідницька проблема: циклічно-вчинкова перспектива

Abstract

У роботі методологічному дослідженню підлягають виникнення, становлення, розвиток та інституціоналізація науки як професійної миследіяльності, особливої форми духовно зорієнтованого суспільного практикування, інтенсивного інтелектуального дискурсу і сфери самоорганізованої творчості товариства вчених-мислителів. На тлі аналізу змін філософських засновків науки, що спричинені глобальними революціями у цій царині духовного виробництва людства та приводять до оновлення типів наукової раціональності, обґрунтовуються основні форми раціонального знання (передусім епістеми, наукові факти, теорії, гіпотези, парадигми, дослідницькі програми) як епістемологічні конструкти і водночас як інтегральні показники ґенези науки як глобальної програми. У зв’язку з цим детально переосмислюються нормативи наукового мислення, що сформульовані в теорії критичного реалізму К. Поппера, закономірності функціонування розвитку науки в методологічній концепції Т. Куна, а також наукові проекти І. Лакатоша як своєрідна вершина критичного раціоналізму і постпозитивістської думки загалом. Уперше творчий шлях цього відомого філософа науки став предметом методологічних рефлексії та реконструкції, що дало змогу не лише чітко розвести два періоди творчості і відповідно два новаторських учинки пізнання, а й висвітлити принципи, концепти і норми його раціоцентричної миследіяльності. У результаті пошукування запропонована модель біциклічної вчинкової динаміки розвиткового перебігу процесу пізнавальної творчості, що схарактеризовує взаємодоповнення концепції внутрішньої єдності логіки доведення і спростування та методології раціональних дослідницьких програм у науковій спадщині Імре Лакатоша за принципами вчинковості, метасистемності, циклічності, синергійності.