Ідентифікація й ідентичність у суспільному форматі теоретичного аналізу

Abstract

Актуалізація проблеми ідентифікації та ідентичності зумовлена особливим станом суспільства на початку XXI століття, яке характеризується високою динамічністю внутрішніх змін; пресингом криз різного рівня і міри дії-впливу на його розвиток і самовідчуття; зростанням загального напруження; руйнуванням багатьох зв’язків і відносин; розладом раніше стійких структур, який викликав нестабільність цього стану й водночас розкриттям та освоєнням нових просторів бачення людиною себе, світу і себе у ньому. Все чіткіше і на новому рівні формулюються запитання: хто Я та хто Ми у цьому світі? Що робити кожному як реально діючому суб’єкту, зберігаючи своє індивідуальне, унікальне Я? Як визначитися у сучасній ситуації, які виробити позиції'? Що утворить моє Я і в чому його несхожість з іншими, унікальність як явища людського? Як пояснити моє відділення і мою об’єктивну причетність до всього іншого? Наприкінці минулого століття різко зросла кількість праць, присвячених проблемам ідентифікації та ідентичності [див. 4; 5; 7; 9; 11; 17; 23; 25; 25а; 29]. Вони об’єктивно розширили і змістовно ускладнили простір знань про визначення і самовизначення індивіда. Були введені поняття “ідентифікація” та “ідентичність” як пізнавальних конструктів у систему досліджень людини, причому поряд із поняттями “самовизначення”, “самосвідомість”, “самоототожнення”, “Я-концепція”, “образ Я”. Сам факт уведення нових термінів об’єктивно розширив уявлення про особливу цілісність індивіда як реального суб’єкта життєдіяльності. І вже із самого початку формував, а згодом все більш активно збагачував проблемне поле наукового пізнання явищ-процесів психологічного і соціального зростання людини і воднораз зміцнив методологічну матрицю психології, тому що розглядав нові визначення як гносеологічні конструкти диференційованого аналізу людини у її вітакультурному самоздійсненні.