Обґрунтування системи базових концептів психологічної діагностики

Abstract

Сьогодні психодіагностика – одна з найважливіших сфер сучасної системи психологічного знання, що починає займати помітне місце в дошкільних закладах, школах, ВНЗ, управлінських структурах, фірмах, банках, в асоціаціях і на виробництві, а її діагностичні засоби широко використовуються у таких видах практичної діяльності, як соціальна робота, військова і міліцейська служби, заняття спортом, профвідбір і розстановка кадрів, судова практика та ін. Її основний зміст становить теорія і практика постановки психологічного діагнозу, що вказує на наявність двох гілок психодіагностики – теоретичної і практичної. Перша утворилася як наукова галузь розробки принципів і методів розпізнавання індивідуально-психологічних особливостей людини, друга утвердилася як професійна система використання методів і процедур, що забезпечує чітке обґрунтування цих особливостей та постановку конкретного психологічного діагнозу. Звідси зрозуміло, що психологічна діагностика – це наука про конструювання методів вимірювання, класифікації і ранжування індивідуально-психологічних та психофізичних особливостей людей і водночас практика використання цих методів задля вирішення різних завдань (освітніх, професійних, управлінських тощо). Проте подвійний суспільний статус психодіагностики природно створює виняткове напруження, котре спричинене відмінностями цілей, функцій, засобів і результатів у розвитку її теоретичної і практичної частин. Більше того, часто це напруження набуває суперечливого, і навіть конфліктного характеру, коли теоретики називають справжньою бідою для вітчизняної психологічної діагностики “неконтрольований потік видань, у яких зібрані діагностичні методики” (М.К. Акімова), а практичні психологи звідусіль апелюють до відриву наукової психодіагностики від нагальних потреб та життєвих інтересів людини. У зазначеному проблемному полі сучасної психодіагностики фактично за кадром, тобто за межею професійного усвідомлення спеціалістів-діагностів, залишається питання про впорядкований мінімум концептів, що утворюють засадничу концептуальну схему цієї важливої гілки психології. Річ у тім, що концепт (від лат. сonceptus – думка, поняття) – це зміст поняття, його смислове наповнення у відриві від конкретномовної форми його виразу. Тому кожна наукова дисципліна, щоб набути соціокультурної вагомості, прагне виробити й утвердити у своїй першооснові власну систему концептів як добре осмислених та взаємопов’язаних змістових блоків. І саме цю роботу мають провести у найближче десятиліття психологи-діагности теоретичного спрямування. Це означає, що потрібно концептуалізувати увесь напрацьований масив психодіагностичного знання й відшукати справжні концепти психологічної діагностики та встановити їх зв’язки між собою. Першим кроком на шляху до цієї мети і є пропонована публікація, що відкрита для обговорення.