Контури онтології гри: від поліфонії теоретизувань до циклічно-вчинкової моделі

Abstract

Методологічна розвідка є узагальненням авторських напрацювань за останні кулька років на шляху створення онтології гри як учинку й відтак як способу самовідтворення буття в екзистенції окультуреної людської життєдіяльності. Незважаючи на велику кількість теоретизувань у царині філософського осмислення феномену гри та ігрової діяльності все ж відомі філософеми і теоретичні концепції гри більшою чи меншою мірою висвітлюють окремі, бодай важливі чи навіть атрибутивні, аспекти, сторони, складники, механізми цього поширеного вітакультурного явища. Новизна авторської філософсько-психологічної концепції гри сутнісно полягає у миследіяльнісному зреалізуванні більш складної методологічної оптики міждисциплінарного дослідження, що, по-перше, ґрунтується на інтегруванні здобутків чотирьох засновків філософування (теорії вчинку В.А. Роменця, СМД-методології Г.П. Щедровицького, авторських ВК-методології і циклічно-вчинкової моделі розвитку науки), по-друге, зумовила створення теоретичної моделі гри як учинення у діалектичній єдності чотирьох фаз і відповідних їм восьми періодам функціонування, нової типології людських ігор (гра-місце, гра-виклик, гра-подія, гра-церемонія). Крім того, окреслені контури гри не тільки як наукової категорії, а й як доконче важливої світоглядної універсалії в багатопроблемному контексті сучасної культури.