Кінець епохи колоніалізму як чинник європейської політики Великобританії (1940–1950-ті рр.)

Abstract

Анотація: Мета статті – показати особливості впливу завершення епохи колоніалізму повоєнного періоду на формування своєрідної позиції Великобританії у системі європейської політики в 1940–1950-х рр. Методологію дослідження сформували принципи історизму, системності, загальнонаукові методи логіки, компаративного аналізу, спеціально-історичні методи (історіографічного аналізу, історико-системний, хронології, історико-генетичний, ретроспективного аналізу, порівняльно-історичний). Наукова новизна полягає в дослідженні взаємовпливу процесів формування та реалізації зовнішньої політики Великобританії в повоєнні десятиліття на її двох невід’ємних напрямах – відносини з постімперським світом (Співдружність націй) та європейськими інтеґраційними структурами. Розглянуто процеси трансформації системи володінь Британської імперії у Співдружність, яка стала одним із головних факторів впливу на процес залучення країни до європейської інтеґрації. Проаналізовано особливості формування позиції щодо європейської інтеґрації у вказаний період. Висновки. Великобританія вписала у всесвітню історію яскравий приклад трансформації системи колоніалізму у формат Співдружності націй. Успіх деколонізації в перші повоєнні десятиліття, що великою мірою став можливим завдяки активній підтримці двох нових провідних світових держав – США і СРСР, та через занепад Великобританії, визначив її нове становище в міжнародній політиці. Тому повоєнний період 1940–1950-х рр. для країни пройшов під знаком пошуків оновленої моделі зовнішньої політики, у процесі формування якої започатковано процес посилення європейського напрямку та послаблення ролі колишніх імперських володінь. Як і в перші повоєнні десятиліття, коли Великобританія поступилася пріоритетом системи постколоніального впливу на користь європейській інтеґрації, так і у сучасних умовах добровільної відмови від участі в ній шляхом виходу з ЄС, правлячі еліти намагаються відродити колишню велич держави. Однак історичний досвід 1940–1950-х рр. показує, що у процесі досягнення ґлобальних завдань Лондону не варто забувати про реґіональний тил у вигляді об’єднаної Європи, котрий не втрачає актуальності як територія інтересів британської міжнародної політики та економіки.