Зиґмунд Фройд: народження нової філософії

Abstract

Вперше ставиться проблема значення мовлення in vivo, дискурсу для розуміння філософії психоаналізу, яка, поряд з іншими гносеологічними системами, відкриває новий етап пізнання - філософію ХХ-ХХІ- го століття. Підкреслюється, що Зиґмунд Фройд швидше інтуїтивно, ніж свідомо, зробив живе мовлення (ще до Фердинанда де Сосюра) об’єктом, предметом та інструментом своєї обсервації. Це споріднює психоаналіз з більшістю філософських шкіл і напрямів нового часу. Показано, що навіть класичний психоаналіз Зигмунда Фройда виявляється поєднаним з герменевтикою, семіотикою і певною мірою із лінгвістикою, оскільки ґрунтується на концептуальних для цих дисциплін пошуках, виявленні і руху смислів. Окрім того, висновується, що Зиґмунд Фройд, разом з багатьма іншими мислителями, стояв біля джерел сучасної філософії, пов’язаної з новим “перевідкриттям” мовияк важливого структурного елементу філософських систем новітнього періоду. For the first time is set a problem of the importance of the broadcast in vivo, the discourse for understanding the philosophy of psychoanalysis which, along with other epistemological systems opens a new phase of cognition - the philosophy of XX–XXI century. Is underlined that Sigmund Freud rather intuitively than consciously made a live broadcast (even before Ferdinand de Saussure) an object, subject and instrument of his observation. It brings together psychoanalysis with most philosophical schools and trends of the XX–XXI century. It is shown that even classical psychoanalysis of Sigmund Freud turns out combined with hermeneutics, semiotics and to some extent linguistics, as based on the conceptual for these disciplines searches, detection and motion meanings. It is concluded that Sigmund Freud, together with many others was standing near the sources of philosophy of the XX–XXI century, related to the new “rediscovery” of language as an important structural element of philosophical systems of the newest period.