П’ятивузлова синергія як оптимальна інноваційна модель

Abstract

Вступ. Проблематика осягнення закономірностей і факторів економічного зростання знаходить своє відображення в доробку науковців, політиків, істориків і публіцистів від античності до сьогодення. Економічна система трансформується, разом з тим еволюціонуючи почасти випадковим чином, а кількісні зміни доволі часто і з долею вірогідності передують якісним. Системи такого типу характеризуються біфукарційним характером розвитку, тобто зміною якісної поведінки таких динамічних нерівноважних систем за незначної альтернації їх параметрів, точками біфуркації (переходу або поступу) є економічні кризи, а рівноважний стан – це лише певний момент у їх русі і розвитку. Такий характер еволюції є визначальним для всієї сукупності складних багатокомпонентних нелінійних систем, представлених багатопараметричною множиною динамічних систем нижчого порядку, до яких відносяться й економічні. Разом з тим, така типологізація автоматично означає логічну проблему віднайдення закономірностей їх руху і розвитку, зважаючи на складність передбачення реакції такого типу систем на вплив і зміну їх параметрів. Метою статті є обґрунтування оптимальної інноваційної моделі економіки на основі детермінації ключового фактору економічного розвитку. Методологічною базою дослідження є діалектичний аналіз, метод дослідження причинності явищ, детермінізм у вивчені систем, теоретико-логічні узагальнення та гіпотези. Результати. Здійснена характеристика економічних систем як складних, багатокомпонентних та хаотичних, тобто таких, що можуть бути детерміністичними і передбачуваними лише в теорії, пояснює стохастичний характер економічних закономірностей і логічну відсутність «універсального» рецепту розвитку, що доводить необхідність пошуку ендогенних факторів розвитку. На основі припущення про єдину природу розвитку і нерівномірності, визначено, що стрижнем інноваційного розвитку в сучасному світі стає інтелектуалізація економічних систем. Фактором же нерівномірності і одночасно розвитку, в сучасному розумінні, тобто розвитку інноваційного є інтелектуальний капітал, що продукує інноваційний спалах, який за відповідного працюючого механізму перетворюється в рушій розвитку. Проведене дослідження теорій розвитку доводить необхідність ендогенізації «залишку Соллоу», адже припущення про екзогенну природу науково-технічного розвитку, а отже і економічного зростання, не пояснює корінні причини нерівномірного розвитку окремих економік, а відтак, не пояснює ключового фактору розвитку. Безумовно, загальна траєкторія глобального розвитку задається екзогенно, водночас, вона починається з ендогенного інноваційного спалаху, який перетворюється на інноваційний потік і утворює технологічну базу, що приймається рештою економічних систем. Контрадикція неокласичної парадигми та інституціоналізму є суто номінальною, адже встановлення правил і директив інституціями може виходити із «ratio» і конвергенція економічних агентів – інститутів, або їх синергія може забезпечувати рекурсивну директивність їх системі, тобто економічній системі в цілому, а «нераціональні» правила будуть органічно відкалібровані в результаті цієї взаємодії, одночасно, наявність правил надасть хаотичній багатокомпонентній системі деякої додаткової детермінованості. На цій основі запропоновано п’ятивузлову синергію в якості інноваційної моделі розвитку економіки, яка враховує всю сукупність взаємодій між економічними агентами в їх спільному розвитку і конфлікті, визначаючи оптимальну траєкторію загального сталого економічного зростання системи в цілому.Introduction. The issue of understanding the patterns and factors of economic growth is reflected in the work of scientists, politicians, historians and publicists from antiquity to the present. The economic system is transforming, at the same time evolving partly randomly, and quantitative changes often precede qualitative ones. Systems of this type are characterized by the bifucarial nature of development, i.e. a change in the qualitative behaviour of such dynamic nonequilibrium systems with a slight alternative to their parameters, bifurcation points (transition or progress) of which are the economic crises, and the equilibrium state is only a certain moment in their movement and development. This nature of evolution is decisive for the whole set of complex multicomponent nonlinear systems, represented by a multiparameter set of dynamic systems of lower order, which include economic ones. However, this typology automatically means a logical problem of finding patterns of their movement and development, given the difficulty of predicting the reaction of this type of system to the impact and change of their parameters. The aim of the article is to substantiate the optimal innovative model of the economy based on the determination of a key factor of economic development. The methodological basis of the research is dialectical analysis, the method of studying the causality of phenomena, determinism in the study of systems, theoretical and logical generalizations and hypotheses. Results. The characterization of economic systems as complex, multicomponent and chaotic, i.e. those that can be deterministic and predictable only in theory, explains the stochastic nature of economic laws and the logical absence of a "universal" recipe for development, which proves the need to find endogenous factors. Based on the assumption of a unified nature of development and unevenness, it is determined that the core of innovative development in the modern world is the intellectualization of economic systems. The factor of unevenness and development, at the same time, in the modern sense, development innovative that is, is the intellectual capital, which produces an innovative flash, which with the appropriate working mechanism becomes the driving force of development. The study of development theories proves the need to endogenize the "Sollow residual", because the assumption of the exogenous nature of scientific and technological development, and hence economic growth, does not explain the root causes of the uneven development of individual economies, and therefore does not explain the key development factor. Naturally, the general trajectory of global development is set exogenously, at the same time, it begins with an endogenous innovation outbreak, which turns into an innovation flow and forms the technological base adopted by the rest of economic systems. The contradiction of the neoclassical paradigm and institutionalism is purely nominal, because the establishment of rules and directives by institutions can be based on "ratio" and convergence of economic agents – institutions, or their synergy can provide recursive directiveness to the system, the economic system as a whole, that is, and "irrational" rules will be organically calibrated as a result of this interaction, at the same time, the presence of rules will give the chaotic multicomponent system some additional determinism. Thus, a five-fold synergy is proposed as an innovative model of economic development, which takes into account the whole set of interactions between economic agents in their joint development and conflict, determining the optimal trajectory of overall sustainable economic growth.