Незалежність центральних банків і фінансова стабільність: ортодоксальний та гетеродоксальний підходи

Abstract

Стверджується, що посткризові дискусії стосовно статусу центробанків меншою мірою стосуються вибору між вищим чи нижчим рівнем незалежності, а більшою – того, як співвідноситься така незалежність із компетенціями у сфері фінансової стабільності. Висувається гіпотеза, що зростаюча роль фінансових факторів у порядку денному макроекономічної політики вплинула на виникнення двох підходів до незалежності центробанку. У рамках ортодоксального підходу відповідальність за фінансову стабільність є викликом чіткій моделі “один мандат – одна ціль – один інструмент”. Втручання у фінансовий цикл погіршує транспарентність і викривлює відповідальність, а ризики дефляційного зміщення суперечать принципам цінової стабільності, для чого, власне, центробанки наділяються незалежністю. Згідно з гетеродоксальним підходом більша відповідальність центробанків за фінансову стабільність потребує поширення на неї принципу незалежності так само, як у випадку з монетарною політикою в силу політико-економічних викликів. Незалежність необхідна для захисту легітимності втручання у фінансовий цикл і запровадження жорсткішого регуляторного режиму. Визнається, що ортодоксальний погляд внутрішньо суперечливий, тоді як вразливістю другого є те, що він потребує якісних інститутів. Побудова складних організаційних моделей політики фінансової стабільності – наслідок її вразливості до політичної інтерпретації, потенційної конфліктності з політикою цінової стабільності. На переконання автора, потрібно зберегти пріоритетність мандата цінової стабільності, а питання щодо фінансової стабільності повинні бути чіткіше інституціоналізовані для захисту незалежності. Це дасть змогу звузити підстави для політичних маніпуляцій, особливо тих, які можуть виникнути на підґрунті асиметричної ефективності політики цінової та фінансової стабільності.