Толерантність як предмет онтофеноменологічного дискурсу

Abstract

У рамках методологем і наукових параметрів нещодавно запропонованого комплексного проекту дослідження толерантності як потенційної основи нової державної ідеології, у центрі якої перебуває ідея українотворення, аргументовано продуктивність розробки онтолого-феноменологічного напряму вивчення толерантності, в межах якого змістовно посилюються онтологічні основоположення шляхом їх утілення у сутнісному і ціннісному пізнанні морально-практичних обставин людського існування і циклічно цілісного людського буття взагалі. У зазначеному філософському дискурсі досліджено толерантність як спосіб людського буття, а відтак і вітакультурні форми його оприявнення у життєдіяльності людства, націй, етносів, організацій, груп та окремих усуспільнених осіб; здійснено рефлексивне миследіяльнісне опрацювання репрезентованої онтофеноменальної даності у різних контекстах світоглядної, наукової, соціальної і психодуховної реальностей. За допомогою мислеслеформ, засобів та інструмента професійного методологування типологічно обґрунтовано п’ять методологічних підходів дослідження толерантності, а саме онтолого-історичний, онтогенетичний, есхатологічний, аксіологічний та вітакультурний. Крізь формат інтерпретацій зазначених підходів здійснено висвітлення толерантності як категорійного поняття і світоглядної універсалії; в аналітичних рамках окресленого теоретико-методологічного рефлексування толерантності як онтофеноменальної форми буття обґрунтовано її як засадничу цінність сучасної культури, як усвідомлену, осмислену і відповідальну життєву позицію, реалізація якої в кожній окремій ситуації має певний смисл і вимагає від толерантної особистості благодатного пошуку смислу і прийняття людського світу як рівноправного.