Системний підхід до визначення рівня безпеки сталого розвитку авіаційного транспорту: індикатори, рівень, загрози

Abstract

Розкрито методи інтеграції безпеки авіаційного транспорту в механізмі взаємодії цілей сталого розвитку зі стратегічним управлінням безпекою сталого розвитку через управлінські, функціональні та інформаційні зв’язки з підсистемами сталого розвитку та безпеки різних ієрархічних рівнів, що визначає місце та роль безпеки авіації у забезпеченні фундаментальних національних інтересів – сталого розвитку національної економіки. Розроблена багатофакторна ієрархічна модель опису рівня безпеки авіаційного транспорту на основі застосування системного підходу в контексті сталого розвитку, що поєднує економічну й технологічну, соціальну та екологічну складові. Загалом представлено 7 складових та 29 індикаторів з урахуванням «тіньових», без яких визначення поточного стану буде неадекватним. Для всіх індикаторів визначено межі безпечного існування методом «t-крітерію», проведено моделювання та визначено поточний стан всіх складових та рівня безпеки авіаційного транспорту загалом. Ідентифікація проведена за сучасною методологією оцінювання, що охоплює мультиплікативну форму інтегрального індексу, модифікований метод нормування та формалізоване визначення динамічних вагових коефіцієнтів. Для визначення переліку та вагомості впливу загроз використовуються дві критеріальні ознаки: за віддаленістю від точки сталого розвитку – середнього значення «гомеостатичного плато» (визначається перелік та важливість загроз); за вагомістю впливу – через розрахунок коефіцієнтів еластичності (визначається міра впливу загроз). На основі проведених розрахунків виявлено, що безпека авіаційного транспорту насамперед залежить від соціальної складової, економічного й технологічного розвитку авіаційного транспорту.