До обґрунтування раціогуманістичного підходу у психології

Abstract

Проблеми й виклики сучасної епохи зумовлюють необхідність в оновленні гуманізму. Одним з важливих напрямків такого оновлення має бути розширення формату гуманістичного конструктивного діалогу на відносини між світоглядними орієнтаціями, зокрема між гуманістичною й тими, що протягом століть вважались альтернативними їй. У руслі цієї вимоги у статті розглядається взаємодія між гуманізмом і науковим (зокрема, природничо-науковим) раціоналізмом. Розкривається зміст раціогуманізму як принципу, що передбачає у світоглядному плані визнання інтелектуальної культури (і науки як її головного осередку) одним із найважливіших здобутків людства, а в аспекті методології людинознавства вимагає максимального використання цього багатства у його гармонійній взаємодії з іншими складниками культури задля розширення знань про людину та їх гуманістично зорієнтованого практичного застосування. З’ясовуються небезпеки, які несе раціональність, коли претендує на самодостатність, відриваючись від цілісної системи людських цінностей; водночас очевидно, що без раціональності ця система є не просто неповною, а більше того - приреченою на занепад. Показано неправомірність ототожнення раціоналізму як такого з його недосконалими, дисгармонійними варіантами, адже небезпеки, породжені незбалансованим інтелектом, можна пом’якшити лише скориставшись інтелектом, але гармонійним. Обговорюються шляхи впровадження раціогуманістичного підходу в дослідницьку й практичну діяльності психологів, а також у взаємодію між науковими школами у психології.