Main provisions of lease agreement: draft common frame of reference and Civil Code of Ukraine

Abstract

In the context of the adaptation legislation to the European standards, the article presents a comparative analysis of the norms of contractual lease obligations on the basis of acts of EU legislation and national code. Determine the main definitions, content and form of the lease agreement in both legislative acts. The aim of the research is to make a comparative analysis of the norms of European legislation and national legislation based on the CCU and DCFR. Based on the analysis of the application of definitions, we can conclude that the DCFR – generalized use of property under one definition, and in our opinion, it is more acceptable for ease use in practice. We believe that the legislation should apply the unified terminology of the most important institutions. У контексті адаптації законодавства до європейських стандартів відображено порівняльний аналіз норм договірних орендних зобов’язань на основі актів законодавства ЄС та національного кодексу. Визначено основні дефініції, зміст та форму договору оренди в обох законодавчих актах. Метою дослідження є порівняльний аналіз норм європейського законодавства та національного законодавства на основі ЦК України та DCFR. Зроблено висновки, що в DCFR – узагальнено користування майном під однією дефініцією, що є більш прийнятним для зручності використання у практичній діяльності. Позитивним надбанням обох нормативно-правових актів є, те, що вони сформовані за структурою від загальних положень до спеціальних інститутів. ЦК України перевантажений нормами, щодо окремих типів оренди. Вважаємо, що істотні умови договору оренди, перераховувати в самому цивільному акті – необхідності немає, ці норми мають міститися для зручності в спеціальних актах. DCFR визначає, що предметом договору є майно, а так не акцентує увагу на різних предметах довогору оренди, на відміну від національного кодексу. Можемо відмітити, що це найбільш прийнятне та зручне правозастосування, що виключає плутанину. Адже майно, як значення, об’єднує в собі окрему річ, сукупність речей, а також майнові права та обов’язки, що і відповідає і національному правопорядку. Щодо такої істотної умови договору оренди, як строк, то українське законодавство містить обмеження щодо мінімального та максимального строку, що непритаманне для європейського акту. Так, як у світі простежується тенденція до зменшення залежності орендаря від орендодавця, Україна має перейняти позитивний досвід.