Брехня як метод приховування дійсних фактів у процесі спілкування

Abstract

Істина – це добре, брехня – погано. Чи потрібно нам знати правду? Питання насправді складне і досить актуальне. Але більшість людей надає перевагу такому вислову: «Краще гірка правда, ніж солодка брехня». І при цьому згідно з дослідженнями, звичайна людина бреше три рази за 10 хвилин. Цим ми всі й суперечим: хочемо правди, але при цьому самі брешемо. І бажаємо зрозуміти: «Чи можна читати думки інших по міміці та жестам»? Це питання розглянемо крізь призму психології людського організму. Психологи стверджують, що людина, яка збирається збрехати, обов'язково витратить на це якийсь час, нехай навіть зовсім крихітний. Чесна людина, в силу того, що вона говорить те, що дійсно думає, може відповісти на питання буквально відразу ж після того, як воно було задане. А ось тому, хто бреше, необхідно буде якийсь час, щоб «сконструювати» у голові брехливу відповідь або хоча б згадати її, якщо вона була заздалегідь заготовлена. Часто ми не те, щоб брешемо, а говоримо не те, що думаємо. Брехня може бути на благо, на спасіння, з почуття тактовності. Але чи існує одна правда? Часто буває, що у кожного вона своя. Автор книги «Психологія брехні» професор Пол Екман стверджує, що якогось одного стовідсоткового показника брехні практично немає. Аналізувати подію потрібно комплексно, виходячи із ситуації і людини. Але все-таки якісь об’єктивні сигнали нещирості існують.