Система Станіславського як наука

Abstract

У статті обґрунтовуються принципи, обов’язкові умови, найважливіші сторони-складові й засадничі концептуальні карти всесвітнього відомої новаторської системи театрального мистецтва К. С. Станіславського (1863-1938). Вона розглядається і як наука про мистецтво, і як учення про театр і його місце у суспільстві (естетика - цілі й завдання), про те, яким має бути актор (етика - засоби та інструменти) та як найефективніше реалізувати йому свої можливості (акторська техніка - способи дії), і, врешті-решт, як жива практика акторської творчості. Тому театр сутнісно покликаний відображати реальне життя змістовно, зрозуміло, правдиво, або, іншими словами, унаявлювати “життя людського духу”, в якому режисер та актор - суспільні діячі та слуги свого народу, провідники краси і правди, ті майстри-сподвижники, котрі “люблять мистецтво у собі, а не себе в мистецтві”. Доведено, що сутність, серцевину цієї системи-науки становлять концепції надзавдання і наскрізної дії. Відтак уся техніка і вся майстерність актора виявляються у п’єсі й у самому собі завдяки особистісно прийнятим надзавданню і наскрізній дії та їх конкретно-сценічному втіленню. In the article is substantiated the principles, compulsory conditions, the most important sides-components and basic conceptual maps of world famous pioneering system of theatrical art K.S. Stanislavskiy (1863–1938). It is considered as the science about art and as doctrine about theatre and its place in society (aesthetics – goals and tasks) about how the actor should be (ethics – equipment and instruments) and how the most effective to realize him own opportunities (actor technique – methods of action) and finally as a living practice of acting art. That’s why theatre essentially called to reflect real life meaningfully, clearly, truly or by other words make it possible “life of human spirit” n which director and actor – public doers and servants of their people, conductors of beauty and truth, those masters-companions who “loves the art in themselves but not themselves in art”. It is proved that the essence, the core of the system-science are concepts of over-tasks and crosscutting action. Therefore all equipment and all the skill of the actor appears in the play and in himself thanks to personally accepted over-task and cross-cutting action and their specifically-scenic embodiment.