Питання ідентичності сучасного інституціоналізму як напряму економічної думки

Abstract

Зроблено спробу індентифікувати та структурувати програмне поле, жорстке ядро і захисний пояс класичного інституціоналізму та неоінституціоналізму як двох течій сучасної економіко-інституціональної теоретичної науки, визначити теоретичні позиції, які об’єднують різні школи і течії, що сприятиме вирішенню проблеми дистанціювання та диверсифікацції наукового знання. Серед інституціоналістів набуває значення пошук компромісних рішень. Наголошується на необхідності піднестися вище критицизму і висунути працездатну програму наукових досліджень інституціональної економіки. Стверджується, що розбіжності між сучасним класичним інституціоналізмом і неоінституціоналізмом проявляються менш чітко. Інституціональний аналіз спрямований на вирішення реальних практичних проблем ефективності економічного зростання, подолання дисфункцій та недосконалості економічної системи. Інституціоналісти класичного спрямування увагу фокусують на дослідженні сил, які управляють еволюцією організації і контролю в економіці, на інституціональній організації ринку. Неоінституціоналізм як нова ступінь теоретичного узагальнення розвивається як теорія управління національним господарством з власним механізмом економічної політики, зосереджується на розробці теорії довгострокових інституціональних змін. Проблема внутрішньої структуризації сучасного інституціоналізму зберігається. Зростає важливість ідентифікації гетерогенної множинності внутрішніх течій і предметних відгалужень в інституціоналізмі, зближення теоретичних підходів для розвитку інституціональної науки як єдиного напряму економічної думки. Консенсус охоплює такі позиції як заперечення, критику і модифікацію ортодоксальних теоретичних передпосилок неокласики, розроблення сучасної теорії інститутів, які розуміються як результат соціальної взаємодії та відносин між людьми, вивчення особливостей функціонування соціальних інститутів, визнання взаємовпливів економічних і позаекономічних інститутів; концептуалізацію економічної системи як інституціональної, визнання нелінійності соціально-економічних систем, кризових станів з точками біфуркації, поведінковий характер дослідних програм, дослідження взаємозв’язку функціонування інститутів та економічної політики, спрямованої на підвищення ефективності інституціональної структури, розробку теорій інституціональних трансформацій та економічних реформ.